Вперед і вгору!

Дуже захоплююся дитячою наполегливістю і цікавістю до всього нового! Кілька днів, спостерігаючи за Даринкою, думаю, що спонукає таких маленьких, слабеньких, багато в чому безпомічних діток бити чоло, падати, лежати прижавшись ротиком до підлоги, викручувати собі ноги, руки… заради того, щоб навчитися ще чогось. Це бажання бути схожим на тих хто порч? Чи це просто закладена фізична потреба? Ще не розібралася але переконалася в тому, що для Дарусі «фініш» означає наступний «старт» :).
За кілька тижнів до того як Дара почала сидіти, її не можливо було втримати в лежачому положенні – вона простягала ручки і коли ми її припіднімали то заходилася сміхом. І от як тільки сидіння стало впевненим тепер нам важко її посадити. Коли її садимо на диван чи на підлогу то Даринка відразу випрямлює ноги і хоче ставати. І, зрозуміло, тепер якщо стоїть на ногах (поки тримаючись міцно за наші руки) – радості немає меж! На цих вихідних ми спостерігали за супер важким Даринчиним навантаженням. Бавилася Дара в своєму ліжечку,потім схопилася руками за поручень, припіднялася на коліна, з колін на ножки, постояла секунду і звалилася на бочок… Хоч приземлення було не з легких але по її виразу можна судити, що секундне стояння вартувало цього.
Ще одне завдання над яким працює Даруся – повзання. Зараз це виглядає так – з сидячого положення падає на живіт (а ну спробуйте дорослі так зробіть), потім ноги з під грудей витягує назад, піднімається на руки і ноги, як на пружинах відштовхується всіма кінцівками і закидує голову вперед, а потім лежачи підтягує все тіло. Видовище!